П'єр Лаваль

П'єр Лаваль
Прізвисько	Pedro
Народився	28 червня 1883(1883-06-28)[…] Шательдон
Помер	15 жовтня 1945(1945-10-15)[…] (62 роки) Френ ·вогнепальне поранення
Поховання	цвинтар Монпарнас
Країна	Франція
Місце проживання	Франція
Діяльність	політик, адвокат
Знання мов	французька
Членство	Міліція Віші
Посада	депутат Національної асамблеї Франції, Mayor of Aubervilliersd, голова Ради міністрів Франціїd, голова Ради міністрів Франціїd, Deputy Prime Minister of Franced, голова уряду Франціїd, сенатор Третьої Французької Республікиd, міністр закордонних справ Франції, Міністр внутрішніх справ Франціїd, Minister of Labourd і Minister of the Coloniesd
Партія
Конфесія	католицька церква
Родичі	René de Chambrund
Діти (1)	Josée Lavald
Автограф
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

П'єр Лава́ль (фр. Pierre Laval; нар. 28 червня 1883(18830628), Шательдон, департамент Пюї-де-Дом — пом. 15 жовтня 1945, Париж) — французький політик-соціаліст. В період Третьої республіки займав високі державні посади, був прем'єр-міністром (1931–1932, 1935–1936). У 1936–1940 роках був відомий як медіа магнат, власник декількох газет та радіостанцій. Активний діяч колабораційного режиму Віші під час Другої світової війни та його голова (прем'єр-міністр) з 1942 по 1944 рік.

Молодість

Лаваль народився в Шательдоні, в Оверні, в родині дрібного сільського буржуа (його батько був власником кав'ярні, різником і листоношею, а також володів виноградниками). Лаваль отримав освіту в сільській школі в Шательдоні, в 15 років був відправлений до ліцею в Ліоні, а після повернення протягом року вивчав зоологію і отримав ліцензію на право викладання природничих наук. У 1903 році був покликаний в армію, але через рік комісований в зв'язку з варикозним розширенням вен.

У 1903 році вступив до Центрального революційного комітету — соціалістичної організацію, створену бланкістами і в 1905 році доєднався до Французької секції Робочого Інтернаціоналу (нині Соціалістична партія Франції). У 1909 році одружився з Жанною-Євгенією Клосса (Claussat), дочкою мера Шательдона, радикального соціаліста. Пара переїхала в Париж, де Лаваль почав кар'єру адвоката — «захисника бідних». Його першим процесом був процес анархо-синдикаліста Моне, якого звинувачували в зберіганні вибухових речовин і анархістських книг — виграш цього процесу створив йому популярність. У Парижі вступив в масонство.

Початок політичної кар'єри

Молодий П'єр Лаваль (1913 рік)

У 1914 році обраний до парламенту від паризького передмістя Обервільє. Лаваль був відомий як пацифіст, він голосував проти закону про збільшення до 3 років терміну військової служби. Армійський досвід зробив його противником кадрової армії і прихильником народного ополчення. Його ім'я фігурувало в «книжці В» — списку 2000 потенційно підривних елементів, яких слід інтернувати з початком війни, щоб вони не стали на заваді мобілізації. Фактично, проте, з початком Першої світової війни ніяких арештів не було, і Лаваль залишився на свободі (в армію він не був викликаний за станом здоров'я). Його позиція залишалася помірно-антивоєнною. У 1917 році його звинувачували у зв'язках зі «зрадниками» і зокрема в знайомстві з Троцьким.

У 1919 році Лаваль не був переобраний в парламент. Його відносини з соціалістичною партією, яка розпалася на власне соціалістів і комуністів, погіршуються. У 1923 році виступив на виборах мера Обервільє. З пропозицією очолити їх список до нього разом звернулися соціалісти і комуністи, але Лаваль вважав за краще виставити власний список, створивши зі своїх особистих прихильників «Незалежну соціалістичну партію» і в якості її кандидата добившись обрання. Мером Обервільє він залишався до кінця своєї політичної кар'єри. У 1924 році знову обраний до парламенту за списком коаліції соціалістів і радикалів.

В урядах Третьої Республіки

У квітні 1925 року Лаваль отримав пост міністра громадських робіт в уряді Поля Пенлеве. Уряд протримався лише шість місяців, але Лаваль в результаті увійшов в клуб колишніх міністрів, з якого рекрутувалися міністри при складанні нових кабінетів. У 1930 році недовгий час був міністром праці в уряді Андре Тардьє. Раніше, в 1927 році був обраний сенатором від Сени. У 1928 році долучився до прийняття закону про соціальне страхування.

В уряді Віші

Лаваль концентрує портфелі міністра закордонних і внутрішніх справ, а також міністра інформації. Організував насильне вивезення кращих французьких робітників до Німеччини, дозволив на неокупованій території діяльність гестапо для боротьби з Рухом Опору, створив французький аналог гестапо («Міліцію»), керував арештами і відправкою на знищення євреїв Франції.

Карикатура на П. Лаваля в Журналі «Крокодил»(1943 р.). Підпис російською: «Лаваль не може розігнути поперек».

Арешт, суд і страта

Разом з Петеном евакуйований німцями в Зігмарінген, Баден-Вюртемберг, звідти (на відміну від Петена, що здався союзникам) в травні 1945 року втік до Іспанії, але був інтернований в Барселоні і депортований до Австрії. Союзники в липні 1945 року видали його французькому уряду. Лаваль був відданий під суд в Парижі.

4 жовтня 1945 року Лаваль постав перед судом за звинуваченням у державній зраді і співпраці з ворогом, а вже 9 жовтня йому було оголошено смертний вирок. Суд поспішали завершити з політичних міркувань (до загальних виборів, призначених на 21 жовтня). Всупереч порадам адвокатів Лаваль відмовився визнати себе навіть частково винним, вважаючи, що діяв в інтересах французів, і сподіваючись довести це в суді. Однак обвинувальний ухил і політична вмотивованість процесу виявлялися вкрай відверто, аж до того що присяжні (багато з них були колишніми колегами Лаваля по парламенту) не стримувати у виразах ненависті і освистували Лаваля. В знак протесту від участі в процесі відмовилися всі три адвоката Лаваля (один з них був членом Опору), незважаючи навіть на особисте прохання генерала Де Голля; слідом за ними відмовився від участі в процесі і сам Лаваль.

Згодом тодішній міністр юстиції П'єр-Анрі Тежен назвав процес Лаваля «огидним», визнавши, що у Лаваля не було необхідних гарантій і що судочинство було вкрай упередженим, однак підкреслив, що Лаваль був винен і якби процес був проведений за всіма правилами, вирок був б тим же самим.

Лаваль був засуджений до смертної кари через розстріл. В ранок приведення вироку у виконання, 15 жовтня 1945 року, Лаваль намагався накласти на себе руки, випивши отруту (ціаністий калій), ампулу, яку він тривалий час носив зашитою в полу піджака. Лаваль пояснив це небажанням, щоб французькі солдати здійснили «злочин», вбиваючи його. Генеральний прокурор, який прийшов у камеру оголосити Лавалю про страту, знайшов його в несвідомому стані. Однак від часу отрута видихалася, йому зробили кілька промивань шлунка. Після того, як Лаваль прийшов до тями, він був розстріляний. Він помер з вигуком: «Хай живе Франція!»

Література

• Р.Кривонос. Лаваль П'єр // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X